Сьогоднішній євангельський уривок Неділі Сліпонародженого – це майже повністю 9-та глава Євангелія від Йоана. 2 стиха цієї глави описують сам процес зцілення, як вияв Божої любові. Натомість стихів, де оточуючі намагаються применшити або заперечити це чудо в 15 разів більше: більше тридцяти.
“Дитина, що народилася сліпою, навіть і не підозрює, що вона сліпа, доти, поки хтось не скаже їй про це. Навіть тоді вона матиме неясне уявлення про те, що таке сліпота; тільки зрячі знають, що це таке”, писав Стівен Кінг. Тілесна сліпота не є такою страшною, як духовна. Десятки мільйонів людей ворожої нам держави не можуть побачити війни, вбивств дітей, зруйнованих міст. Представники їхньої Церкви не бачать того, що при владі звичайні воєнні злочинці, називаючи їх божими обранцями. Духовна сліпота одних завжди приносить страждання іншим. Духовно сліпа людина добро називає злом, світло темрявою, патріотизм нацизмом. Церква, має завдання виявляти “сліпоту” влади, а не сліпнути самій. Через сліпоту Церкви, що є “совістю суспільства”, сліпим став цілий народ на 1/6 земної суші.
Це знамення Ісуса Христа являє нам правду про те, що Ісус є “Світлом від Світла”, що може дарувати зцілення кожному, хто чує Його голос і чинить так, як він велить.
Вкотре ми бачимо те, як по різному люди сприймають дійсність, коли носять “окуляри страху”, як батьки сліпонародженого, “окуляри заздрості”, як фарисеї, або “окуляри віри”, через які незрячий міг бачити Ісуса.
Той, хто не бажає увірувати в Христа Спасителя, завжди буде шукати аргументи для своєї невіри. А тому, ті, які увірували, щодня мають знаходити аргументи того, що вони є християнами. Потреби ближнього завжди будуть пріоритетнішими від заповідей, звичаїв, заборон, установлених норм.
Сьогоднішня розповідь перегукується із розповіддю про зустріч із самарянкою. Як там, так і тут діалог з Ісусом завершується визнанням віри. Кредо кожного християнина неможливо без особистого спілкуванням з Христом. Все, що потрібно, дуже хотіти.
